Підсумки щорічної наукової конференції «Дослідження мистецтва і мистецтво як дослідження»
13–14 листопада у Львівській національній академії мистецтв відбулася щорічна наукова конференція «Дослідження мистецтва і мистецтво як дослідження». Два дні дискусій об’єднали дослідників, викладачів, художників та управлінців, які говорили про те, як змінюється мистецька освіта в умовах освітніх реформ та нової наукової політики.
Учасники обговорювали вплив державних рішень на розвиток мистецьких закладів вищої освіти, майбутнє мистецьких шкіл, сучасні методики викладання рисунку й живопису, а також теми, пов’язані з історією та теорією мистецтва, новими медіа, дизайном, реставрацією, збереженням спадщини й гуманітарними аспектами мистецької освіти.
Керівниця Держмистецтв Ольга Россошанська наголосила на важливості відкритого діалогу між мистецькими ЗВО та державними інституціями. За її словами, саме системні дискусії дозволяють сформувати спільне бачення викликів і визначити пріоритети розвитку. Цю позицію підтримали й ректори мистецьких університетів — Василь Косів, Олександр Цугорка, Олена Осадча та Галина Юрчишин. У своїх виступах вони акцентували, що модернізація мистецької освіти можлива лише за умови врахування її специфіки у наукових і освітніх реформах, а також за умови посилення академічної автономії мистецьких закладів.
Однією з ключових тем стала потреба у нормативному визнанні мистецьких досліджень як форми наукової діяльності. Учасники звертали увагу, що чинне законодавство та Методика державної атестації (наказ МОН №1485) досі не охоплюють мистецьких результатів: художніх творів, кураторських і виставкових проєктів, реставраційних робіт, музичних і театральних постановок, дизайнерських та архітектурних рішень. Через це мистецькі академії опиняються в нерівних умовах порівняно з університетами інших профілів.
Міжнародний досвід показує іншу картину. Керівництво Фраскаті ОЕСР і Віденська декларація прямо визнають мистецькі практики складовою дослідницької діяльності. Польща, Велика Британія, Німеччина, Італія, Іспанія, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Словаччина та інші країни інтегрували мистецькі дослідження у свої системи наукової політики, евалюації (наукової атестації) та фінансування. Тому обговорення в межах конференції зосереджувалося на тому, як адаптувати українське законодавство й атестаційні процедури до цих підходів, щоб мистецькі результати отримали рівноправне визнання.
Ще однією важливою темою стали нові стандарти мистецької освіти. Учасники звернули увагу на серйозну прогалину нормативної бази — невизначеність професійної термінології. Йдеться про лексику, якою описуються мистецькі явища, а відтак спеціальності та спеціалізації. Багато базових понять, які у світовому професійному середовищі мають чіткі дефініції, в Україні все ще трактуються по-різному. Це стосується насамперед термінів «образотворче мистецтво», «візуальне мистецтво», «декоративне мистецтво», «ремесла» та інших ключових категорій. Учасники наголошували, що узгоджена професійна мова є необхідною умовою якісного оновлення стандартів та змісту мистецької освіти.
Важливою подією конференції стала презентація монографії «Савина Сидорович: аристократичні переплетення», створеної за ініціативи Лесі Крип’якевич, української художниці та громадської діячки, випускниці ЛНАМ. Видання привертає увагу до постаті Савини Сидорович — дослідниці українського народного мистецтва, чия діяльність спростовує імперські міфи про нібито відсутність української еліти. Упорядник видання Роман Яців подає багатовимірний портрет мисткині й науковиці, акцентуючи на її патріотичній позиції, культурному служінні та ролі в розвитку українського мистецтвознавства.
ЛНАМ висловлює щиру подяку всім учасникам і гостям конференції. Ідеї, пропозиції та висновки, сформульовані під час дискусій, стануть підґрунтям для подальшого діалогу мистецьких ЗВО з державними інституціями та сприятимуть оновленню нормативної бази й стандартів мистецької освіти в Україні.
